Неділя, 25.06.2017, 04:04
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Головна » 2014 » Вересень » 25 » Міжнародний день пам’ яті жертв фашизму
23:21
Міжнародний день пам’ яті жертв фашизму

24.09 – відзначається Міжнародний день пам’ яті жертв фашизму

Використані матеріали з шкільного музею

 

“... Люба, вставай, доню. Приходили партизани, німці в село добираються!” – Мама заклопотано розповідала про події. -  Михнів горить, до нас у село іде чоловік 200, може зав'язатись бій. - Все це розказали партизани, які щойно пішли, наказали тікати в ліс. Казали, що в селі є 300 наших, які зустрінуть ворога, а насправді їх було тільки 30 …

“Любо, скоріше!” – гукнула мама, - німці близько. Вона вибігла з хати. Село заклопотане, всі шукають схованок, тікають. Страшно…  - Бігом за матір’ю!

- Мамо мені йти важко! Матусю, подивись який сніг-ця сім’я йшла останньою, Любу часто підносили. Скоріше б у село, скоріше б додому…

Вночі партизани допомогли нам втекти в сторону Борисова, там ще не було німців. Ми пробули там два тижні, згодом прийшла звістка, що наше село було звільнене від окупантів куди ми повернулись.

 Додому верталися наче не своїм селом. Все чорне і змертвіле. Все було в чорному попелі. В селі залишилось лише 6 хат, німці все позабирали. Мати безсило плаче, від її хати залишився лише камін та піч. Нічого немає…

Ох і важко було. Обробляли, засівали поля, садили городи лушпиннями від картоплі. Але вижили, не зломилися, село помалу відроджувалося.

Маленька Люба виросла, доросла жінка, дуже шанована в селі людина – Сокол Любов Василівна 1932 р.н. Вона моя люба бабуся, з завжди усміхненими карими очима.

Спогад підготувала учениця 11 класу 2014 року випуску Поварчук Олена Вікторівна

 

До сьогоднішнього дня пам’ятаю  розповідь мого, уже покійного дідуся, який був одним із тих мільйонів дітей, які бачили на власні очі те лихо. Його звали Бондарук Василь Олексійович, народився він 1927 року. На початок війни йому було уже 14 років, і добре пам’ятав те страхіття. Проте він не дуже любив згадувати ті часи, оскільки багато рідних забрала війна і до останніх своїх днів не знав їхньої долі.

Коли я була ще малою, він мені розповідав, про те, як німці вперше прийшли в село Михнів. Був теплий літній вечір, у школі був випускний. Усі зібралися на святі: і дорослі і малі, звісно, ніщо не віщувало біди, як хтось прибігає і кричить нелюдським криком “Війна! Люди, тікайте! Німці ідуть!” Всі у паніці, кожен кудись біжить, кричить. Казав, що було дуже страшно.

Будучи ще малою, тоді мені було років 6-7, я не зовсім розуміла, що таке війна, що таке то були за такі роки, але я добре пам’ятаю, як сиділа поруч з ним і плакала. Тільки будучи старшою я зрозуміла, якби він у 1941-1945 рр. не вижив, то я не розмовляла б з ним, не знала б своїх батьків, рідних. Тепер я розумію, чому йому було важко це згадувати, а тим паче розповідати мені, бо події Великої Вітчизняної війни назавжди залишились у його душі глибоку рану, яка ніколи не загоїлася.

  Моя бабуся Пазичук Любов Охремівна 1930 р.н. теж стала свідком цих подій 1941-45 років. Їй було всього 11 років, коли почалася війна. Вона пам’ятає як вступили німецькі війська у село. На дорозі було дуже багато вантажних автомобілів, в повітрі пролітали німецькі літаки. Тяжко їм було виживати. Адже їжі постійно не вистачало, бо її забирали німці і наші партизани ходили просити чогось поїсти. Не раз бачила поліцаїв у своєму селі. Одного разу, вона розповідала, що німці почали палити село. Дійшла черга й до їхньої хати. Вона зі своєю тіткою дуже благали поліцая не палити їхньої хати, плакали, падали перед ним на коліна, але все таки він змилувався над нами і не спалив. Усі селяни тікали хто куди:хтось у ліси, хтось у інші села, а хтось горів живцем у власних хатах.

Пам’ятає вона і бої за звільнення їхнього села від німецьких загарбників, як снаряди летіли над їхніми головами. Бачила, як партизани рили в них на городі окопи.  Кожен виживав і рятувався як міг.

Люди, а тим більш діти, які пройшли війну, важкі часи репресій – це герої. Проте для нас дітей – це вже історія, яку ми повинні пам’ятати.

Підготувала учениця 11 класу 2014 року випуску Бондарук Валентина Сергіївна

 

 

 

Переглядів: 242 | Додав: myhniv | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Архів записів
Наше опитування
Дайте оцінку нашому сайту
Всього ввідповідей: 106
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сайт Михнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Ізяславського р-ну, Хмельницької обл. © 2017
Конструктор сайтів - uCoz